Михайло Коцюбинський обожнював квіти і як ботанік знав про них все, а ставився до них як поет. Він так і не завершив навчання, оскільки у його родин не було коштів. А у 22 роки став єдиним годувальником. Батько помер, а мати незадовго до смерті батька осліпла. Коцюбинському довелося екстерном складати іспити на звання народного вчителя та працювати репетитором.
У пошуках роботи він переїхав до Чернігова, де познайомився зі своєю дружиною Вірою Дейшою, освіченою дворянкою, яка стала для Коцюбинського другом, редактором та матір’ю його чотирьох дітей.
Чи то від сімейної рутини, чи від творчого виснаження, Коцюбинський почав потай писати листи іншій – молодшій на 16 років Олександрі Аплаксиній. Одного дня записку від коханки побачила дружина. Але покидати дружину з чотирма дітьми Коцюбинський не наважився.
З Італії, куди Коцюбинський їздив лікувати сухоти, він писав листи обом своїм жінкам, іноді навіть однакові. З невеликою відмінністю: дружині Вірі він розповідав про своє харчування, а коханій Олександрі розповідав про книги, ідеї та почуття.
Михайло Коцюбинський не написав довгих романів. Він залишив по собі переважно повісті та новели, які стали класикою української літератури. Як ніхто інший, він міг змалювати те, що в людини на душі.
Розповідаючи у своїх творах про роздвоєність душі героїв, Коцюбинський несвідомо писав про роздвоєність своєї особистості. Адже працював на державній службі, але ненавидів царський режим, був засновником «Просвіти», але на роботі говорив російською, його твори друкувалися українською на Галичині та в перекладах на російську – в російській імперії.
